Книги це - мудрість століть

Мета заняття — допомогти учням 9 класу усвідо­мити життєву необхідність оволодіння основами інформаційної культури, що підготує їх до будь-якого виду пізнавальної діяльності, забезпечить здатність жити в інформаційному суспільстві. Школярі повинні вміти використовувати знання, здобуті з різних дже­рел інформації, оформляти їх та представляти у ви­гляді твору, реферату, доповіді, короткого повідом­лення, складеного плану матеріалу тощо. Завдання бібліотекаря— сформувати в учнів переконання, що інформаційний ресурс є реальною цінністю тільки тоді, коли зберігання та доступ до інформації ор­ганізовані найбільш ефективним способом.

Один із сучасних підходів до керівництва чи­тацькою діяльністю учнів є методично правильно ор­ганізовані бібліотечні уроки.

Організаційно-методична схема уроку.

Орієнтовний варіант вступного слова бібліо­текаря. У час небувалого злету науково-технічного прогресу книга продовжує відкривати перед нами не­бачені обрії, розгортає незвідані сторінки історії, допо­магає осягати науку, долучає до прекрасного, підказує вихід зі складної життєвої ситуації та залишається одним із головних джерел інформації. Щоб бути су­часною, освіченою людиною, необхідно вміти користу­ватися не лише ресурсами Інтернету, а й багато чита­ти та орієнтуватися в книжковому інформаційному просторі. Що ми розуміємо під словом «інформація»? Ми оточені інформацією завжди: коли читаємо книж­ки, слухаємо радіо, дивимося телевізор, спілкуємося між собою. Необхідність висловлювати й передавати інформацію привела до появи мови, писемності, мис­тецтва, книгодрукування, телебачення, обчислюваль­ної техніки. Технічний прогрес приніс нові засоби ко­мунікації, а разом з ними і нові цінності. Першим про­ривом у цьому напрямку стала книга, пізніше — періодичні друковані видання, потім — телеграф, радіо, телебачення і, нарешті, Інтернет.

Цікавою та корисною для учнів-підлітків буде інформація про історію виникнення книги. Бібліотекар, учитель або учень-старшокласник повідомить, що сторінками найдавніших книг ставали камені, стіни печер, щити воїнів. Згодом люди винайшли перші абетки, почали писати на глиняних табличках, які потім сушили й випалювали на вогні, але такі кни­ги були важкими й незручними. Згодом люди навчи­лися робити книги з козячої або телячої шкіри. Першу таку книжку зробили в II ст. до н.е. в Малій Азії, у ста­родавньому місті Пергамі, тому такий папір стали на­зивати пергаментом. Однак такі книжки були занадто дорогими, адже на виготовлення одного примірника потрібні були шкури цілої череди телят. Люди весь час шукали дешевші й простіші матеріали для виго­товлення книг.

У далекій Африці на берегах повноводних річок простягнулися нескінченні зарості болотяної рослини

—  папірусу, який використовували в будівництві. Якось один чоловік лагодив хату, розрізав стеблину папірусу, витяг волокнисту серцевину, а через деякий час помітив, що волокна перетворилися на сухі ву­зенькі смужки. Ще більшим було його здивування, ко­ли він переконався, що вони добре вбирають фарбу. Відтоді з'явилися книги, а саме — сувої з папірусу. Писати на них було дуже зручно, але через кілька років такі «книги» розсипалися.

За часів Київської Русі книга була у великій по­шані. Потреба в книгах сприяла виникненню своєрід­ної галузі ремесла, до якої було залучено багато лю­дей. Крім книгопереписувачів і палітурників, над кни­гою трудилися редактори, перекладачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри. В оформленні старо­руської книги широко використовували декоративний елемент — в'язь. Це специфічний вид написання лі­тер, коли назва або слово відігравали роль орнаменту, їх писали червоною фарбою, а в престижних виданнях

— золотом. Тому й нині вживають вираз «з червоного рядка». Усі рукописні книги «одягалися» в оправи для захисту й надання ошатного вигляду. Для виготовлен­ня оправи використовувалися добре висушені й об­роблені дошки, їх покривали шкірою, а подекуди й ко­штовними тканинами, металевими прикрасами. Обо­в'язковим елементом були орнаментовані застібки, відлиті з бронзи. Відтак книга була схожа на коштов­ну річ або ювелірний виріб. Книга на Русі, як і в усій середньовічній Європі, коштувала досить дорого. Як свідчать візантійські джерела, за одну книгу в XI-XIII ст. можна було купити великий міський будинок або 12 га землі. Волинський князь Володимир Василькович придбав для спорудженої в м. Любомлі церкви молитовник за 8 гривен кун. Цих грошей вистачило б для купівлі отари овець. За підрахунками вчених, книжковий фонд Київської Русі складав щонайменше 130 тис. томів. Зразками високого книжного письма є «Ізборники» (1073, 1076 рр.), «Остромирове Єванге­ліє», «Радзивилівський літопис» та ін. Рукописні кни­ги стали цінним надбанням нашої культури.

Під час проведення бібліотечного уроку раціональ­ним організаційним прийомом є бібліотечна орієнта­ція, яка передбачає оглядову екскурсію бібліотекою та стислу лекцію про історію виникнення бібліотек й ос­нов інформаційного пошуку для юних читачів. Тра­диційне навчання учнів користуванню бібліотекою об­межується наданням інформації про фізичне розмі­щення фондів і довідково-бібліографічного апарату, про існуючу в бібліотеці систему обслуговування.

Орієнтовний матеріал для короткого повідом­лення.

Слово «бібліотека» має грецьке походження, «бібліо» — книга, «тека» — зберігання. Отже, бібліотека — установа, культурно-освітній заклад, де зберігаються і видаються читачам книги, журнали та інші видання, а також здійснюється популяризація і пропаганда літературних творів.

Давні бібліотеки мають свою історію. Наприклад, бібліотека багдадського халіфа  Везір-ал-Сахіда нара­ховувала близько 100 тисяч книжок. Більшу частину життя він провів у військових походах, і за ним зав­жди пересувався караван із книгами. Цікаво, що вер­блюди йшли відповідно до порядку розташування літер в алфавіті, що, безперечно, полегшувало пошук необхідних книг. Це був своєрідний каталог.

У давньому Єгипті бібліотеки називали «аптеками душі», «притулком мудрості», «домом життя». Корис­тувалися ними лише заможні люди, фараони й жерці храмів.

Бібліотека царя Ашшурбанапала (668-629 рр. до н.е.) була першою у світі систематично укладеною. В ній зберігалися сотні глиняних книг, які були розміщені відповідно до галузей знань.

У період Київської Русі при монастирях та церк­вах створювалися книгозбірні. Так, за часів князюван­ня Ярослава Мудрого у 1037 р. була заснована перша й найбільша бібліотека при Софії Київській. Однак після захоплення Києва ханом Батиєм у 1240 році вона безслідно зникла. Любителями книг вважалися Ярос­лав Мудрий та його син Святослав. У «Повісті мину­лих літ» читаємо, що «любив Ярослав книги, читав їх часто і вдень, і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецької на слов'янське письмо. На­писали вони книг велику силу, ними повчаються віру­ючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості.» Київський князь Миколай Святоша витрачав дуже багато коштів на книги та дарував їх Печерському мо­настирю. Великим книжником літописи називають во­линського князя Володимира Васильковича (XIII ст.). Багато книг мав один із учнів Феодосія Печерського — Григорій.

Бібліотекареві або вчителю необхідно акцентувати увагу школярів на висловлюваннях про книгу, а та­кож виразно прочитати вірші про книгу. Так, народна мудрість каже: «Книга — джерело життя», «Книга вчить, як на світі жить», «З книгою жити — з добром дружити», «Розум без книги, що птах без крил», «Ко­му книга — розвага, а кому — навчання», «Книгу чи­тають не очима, а розумом».

Висловлювання видатних людей про книгу засвід­чують її неоціненне значення для розвитку людства. «Якщо пошукаєш у книгах мудрості уважно, то знай­деш велику користь для душі своєї», — стверджував Нестор-літописець.

В. Сухомлинський у своїх працях обстоював зна­чення літератури, і зокрема художньої, для форму­вання підростаючого покоління. Саме художня літера­тура, вважав він, і насамперед національна, несе в собі великий естетично-художній потенціал і саме через неї досягається мета духовного виховання та соціалі­зація дитини. Про значення книги в навчанні та вихо­ванні він говорив: «Однією із істин є безмежна віра у виховну роль книжки. Школа — це насамперед книж­ка. Виховання передусім словом — книжка, живі людські стосунки. Розумна, натхненна книжка нерід­ко вирішує долю людини».

Про книгу пише Д. Павличко:

У книги люди, наче бджоли в соти,

Знесли духовний, чародійний мед.

Сліпцеві очі ним потри, і вмить

Побачить сонце й голубі висоти,

Відчує мислі найстрімкіший лет,

Збагне людські страждання і турботи;

Поможе іншим темряву збороти,

Рвучи з очей пов'язку чорних лент.

Благословенна та ясна година,

Коли буквар до рук бере дитина,

Коли читає «Кобзаря» юнак,

Коли Франка «огромнії сонети»

Підносять дух, коли говорять Гете,

Шекспір, Міцкевич, Лєрмонтов, Бальзак.

Пізнавальною для учнів буде інформація з рубри­ки «Це цікаво».

•    Вчені підрахували, що в 1600 р. побачили світ всього 6078 видань. Протягом наступного століття їх кількість зросла удвічі, ще через століття — на 40 % (у 1800 р. — 18646). Уже в XIX ст. число надрукованих книг збільшилося майже вдесятеро.

•   Кількість книг, яку може прочитати людина за все життя, не перевищує 6-8 тисяч, якщо читати що­денно по 50 сторінок.

•   Найбільшою у світі книгою вважається «Супер-книга», видана в Денвері (штат Колорадо, США) в 1976 р.. Їїрозміри — 2,74 на 3,07 м, вага — 252,6 кг. У книзі - 300 сторінок.

•  Найменша книга «Мурахи» надрукована у 1980 р. в Японії. Її розміри — 1,4 на 1,4 см.

•    У політехнічному музеї в Москві зберігається унікальна книга поезій Т. Шевченка. її створив ук­раїнський умілець Микола Сядристий. У книзі 12 сто­рінок, площа кожної — 0,6 кв. мм. Вона зшита паву­тинкою, обкладинка — з пелюсток безсмертника, під мікроскопом можна прочитати і самі тексти.

•     Один компакт-диск вміщує 250 тис. сторінок тексту. На компакт-дисках площею близько 4 м мож­на вмістити тексти всіх книжок світу. Нині пристрій розміром із ніготь людської руки може зберігати інформацію, рівну за обсягом 100 книгам по 500 сторінок кожна.

Урок завершується оголошенням конкурсу твор­чих робіт на одну з тем:

«Книга у моєму житті», «Улюблена книга зі мною завжди».