Історичний розвиток нашої цивілізації на всіх етапах свого становлення постійно перетинався з одними і тими ж питаннями, які надалі були окреслені і узагальнені в цілісне поняття - права людини. Це сталося з абсолютно природних міркувань, так як всілякі утиски одних людей іншими завжди викликали відповідну і таку ж типову ситуацію, коли розклад сил по тим чи іншим причинам змінювався, а суспільство все ж прагнуло до деякої стабільності. У пору згадати знамениті слова з біблійного Писання: «Що посіє людина, те й пожне».
10 грудня 1948 року Організація Об’днаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини – перший універсальний міжнародний акт з прав людини, що проголошує цивільні та політичні права і свободи особистості - рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші. У Декларації зявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх раси, статі, мови, релігії тощо.
В основу документа були покладені всі напрацювання людської думки, які були
на той момент у даному питанні. Це був перший досвід колективної розробки
універсального документа з прав людини.
І хоча положення Декларації мають рекомендаційний характер, наразі її
принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів стосовно прав людини,
укладених з 1948 року. Так, у 1966 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила
«Міжнародний пакт про громадянські й політичні права» та «Міжнародний пакт про
економічні, соціальні та культурні права», які разом із Загальною декларацією
прав людини склали Міжнародний білль про права людини. Україна ратифікувала ці
пакти в 1973 році.
У 1950 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 10 грудня Днем прав людини
з метою залучення уваги людей в усьому світі до Загальної декларації прав
людини як до загального ідеалу для всіх людей і народів. Нині чимало країн
включають основні положення Декларації в своє базове законодавство і
конституції.
Немає коментарів:
Нові коментарі наразі не дозволено.